Чорнобиль, Прип'ять. Зона відчуження. В кожного свої асоціації - для когось це місце страшної катастрофи, зона підвищеної небезпеки, інші ж, погравши "Сталкера", мріють туди потрапити.

"Ну що ж - скажу що це реально. Ні, ви все вірно прочитали - в зону відчуження можна потрапити. В інтернеті на цю тему багато статей - про способи, легальні та нелегальні. Я розкажу не так про спосіб, як потрапити, а як про враження від Чорнобиля, Прип'яті та ЧАЕС.

Від Києва до КПП "Дитятки" їхати приблизно 2 год. Там ми пройшли паспортний контроль згідно списку групи, до нас приєднався наш гід, ми поїхали далі. Невеличкий ліричний відступ: Як запевнив гід (і я з ним погоджуюсь), осінь - ідеальна пора. А з погодою як на мене нам поталанило - невеликий туман і сірість протримались десь до післяобіду, а для покинутих місць це ідеальна погода для фотографій в стилі "безвихідь".
Отже проїхавши ще хвилин 20, ми опинились в Чорнобилі. Перша зупинка - в'їзд в місто.

На даний час в Чорнобилі проживає приблизно 3000 народу, включаючи самопоселенців. Можливо це вас здивує, але місто повністю функціонує, тут є все - світло. газ, ЖЕКи, магазин, їдальня, пожежна та медпункт. Відсутні тільки школи, дитсадки та розважальні заклади. Навіть інтернет є.

Далі ми поїхали до пам'ятника тим хто врятував світ і музей роботів. Скажу я вам, роботи порядно фонять якщо поклаити дозимитр впритул.

Від роботів їдемо до наступного КПП, нічого не проходимо, нас уже чекають і пропускають. Від КПП до Прип'яті зупиняємось в одному селі - Копачі. Дійсно моторошне місце як на мене: покинуте село за 4 км від ЧАЕС (найближче до станції), на правому березі річки Прип'ять. Після аварії на станції 26 квітня 1986 село було сильно забруднене, ліквідовано шляхом повного знищення і спеціально засипане землею. Крім порозшого бур'янами поля видно горбочки - колишні криші хаток. Повсюди знаки радіаційної небезпеки. Єдине що вціліло - Дитячий садок та ферма.

Їдем до Припяті. Стандартна зупиночка на в'їзді - загальна фотографія. Також ще одне КПП на самому в'їзді в місто.

Скажу, що емоції не передати. Знаєте любителі наукової постапокаліптичної фантастики мене зрозуміють: місто виглядає так ніби ми повернулись з Марсу на землю після довггих років відсутності. Одночасно це всьо дивитсья як "Вааууу" з захватом, з нішого - сумно.

Процитую гіда: "Сюди приїжджала еліта всього СРСРС щоб подивитись на "процветающий комунизм". Це була утопія в дії. Люди тут отримували найвищі зарплати в усьому СРСР". Як я уже казав - осінь найкраща пора, дерева скинули листя. Тому можна роздивитись будинки. Моторошно також було дивитись на знамените чортове колесе. Не так саме колесо, як той факт, що пакр розваг так і не був відкритий. Природа в місті наскільки взяла своє, що футбольне поле нічим не відрізняєтсья від парку Шевченка. Єдина відмінність - залишки від трибун. Що сподобалось ще - це тиша, ідеальна тиша. Ні шуму машин, ні шуму людей, просто тиша, до моторошна інколи тиша. Сам факт, що ти в місті, але все зруйноване і в деяких місцях здається, що тут була війна, і битва закінчилась.

Раджу всім побувати там. На рахунок радіації - рівень не перевищує норму. Дотримуючись елементарних правил, про які розкаже гід і нічого з вами не станетсья

Далі, повертаючись до Києва, заїхали безпосередньо на ЧАЕС, а також на обід. На всіх постах пройшли радіаційний контроль".