Прикарпатець виготовляє унікальні гончарські вироби

Сьогоднi в Косовi на базарi ви зустрiнете не бiльше п'ятьох осiб, котрi продають вiдому мiсцеву керамiку.

Здебiльшого це ужитковi речi -- горнята, збанки, тарiлки, свiчники. А от декоративних виробiв дуже мало. Їх виготовляють одиницi. Один iз таких майстрiв -- Василь Гривiнський, член спiлки художникiв України.

...Музей-робiтня митця заставлена вазами, глеками, куманцями та iншим керамiчним посудом, але найбiльше тут рiзноманiтних скульптур iз життя гуцулiв. Василь Гривiнський не приховує, що улюблений його жанр -- мала скульптура, пише газета Експрес.

Майстер стає до гончарного круга, ще донедавна шматок глини набуває форми горняти...

"Я вiд початку й до кiнця сам роблю вирiб, -- розповiдає пан Василь, -- тодi як чимало майстрiв наймають формувальникiв, що виготовляють вирiб з глини, а вони лише його розписують i потiм представляють як власний витвiр".

У куточку майстернi звертаю увагу на десятки складених керамiчних плиток. Гончар дiстає декiлька з них.

"Це камiн, -- каже пан Василь. -- Напередоднi весiлля сина вирiшив зробити п'єц iз п'ятдесяти кахельних плиток i назвав його "Гуцульське весiлля". Над ним працював не лише як керамiст, а i як етнограф. Вiдтворив увесь етап весiлля: сватання, вiнчання, гуляння". Тож на кахлях можна побачити зображення наречених та гостей весiлля, дружбiв i дружок, троїстих музик. Над цим проектом Василь Гривiнський працював рiк. "Не знаю чи знову б узявся за таку роботу, -- каже чоловiк. -- То важкий та клопiткий процес. Тому й не продаю цих кахлiв, хоча вже не один покупець ними цiкавився".

Чимало робiт майстра нинi за кордоном -- у США, Канадi, Нiмеччинi, Польщi...

"Якось до мене в майстерню, -- пригадує пан Гривiнський, -- зайшов нiмець. Вiн затятий мисливець i попросив iз глини зробити йому рушницю. Запитав, чи зможу я щось таке. Я вiдповiв ствердно, хоча досi нiчого такого не робив. Менi було цiкаво, як же це зробити з глини рушницю. Тож став до роботи".

Складається вона з трьох частин, котрi майстер виточував на гончарному крузi, а потiм розмалював, використовуючи мисливську тематику. Замовник попросив зменшити її до метра десяти сантиметрiв -- розмiру справжньої гвинтiвки.

Майстер пропонує потримати одну з таких рушниць. Звертаю увагу на унiкальний розпис: тут i ведмiдь, i мисливець, який примружив око, щоб стрiляти. Щойно я закiнчив розглядати керамiчну рушницю, як чоловiк питає, чи бачив я глиняний автомобiль.

Пан Василь iз кiмнати приносить пiвметровий вирiб, виготовлений iз глини.

"Мiй син працює за кордоном водiєм фури, -- розповiдає митець, -- тож я вирiшив зробити власниковi фiрми такий подарунок. Чоловiк був вражений роботою i замовив у мене ще декiлька таких машин. Усе робив вручну, вiдтворивши всi деталi автомобiля".

Василь Гривiнський каже, що не уявляє свого життя без глини та гончарного круга. Iнколи навiть уночi встає до роботи. Правда, митець нарiкає, що нiкому передати досвiд.

"Чимраз менше людей хоче займатися гончарством, -- каже пан Василь. -- Якщо працюють, то роблять посуд, а от скульптурою не цiкавляться. Колись глина була безплатна, нинi за кiлограм глини треба викласти шiсть гривень. А на тарiлку потрiбно щонайменше п'ять кiлограмiв. А ще заплатити за електроенергiю, адже пiч електрична, за фарби для розпису, тож вирiб виходить недешевим".

Однак Василь Гривiнський не занепадає духом, а знову береться до роботи.