Франківець Євген Безусов ось уже майже рік гастролює Китаєм із своїм танцювальним колективом Ice Cream Crew. В рідному місті хлопець працював фотографом, а після участі в проекті «Танцюють всі», де Женя не побоявся розкрити свій танцювальний талант, життя його кардинально змінилося.
Він зізнається, що ніколи і не мріяв, що буде заробляти на життя танцями, та ще й в такій далекій та незвичній для нас країні.
Перед від’їздом на танцювалиний проект Євген оновив свій статус: «Поставив мету – добийся. І крапка!». Здається, після цього у житті для хлопця немає нічого неможливого.
Про себе, свою участь у «Танцюють всі», про Ice Cream Crew та про Китай Євген Безусов розповів Типовому Франківську.
Про життя
В житті в мене завжди є плани. Тобто, відпустити все на «будь як буде» такого немає, хіба, якщо це стосується дрібниць. Як правило, є чітка мета і ніколи немає якогось плану “Б”. Адже, якщо щось заплановане не здійсниться, то не хочеться вибрати гірше. Я намагаюся тверезо оцінити ситуацію і, можливо, дійти до чогось ще кращого, ніж планував у випадку провалу.
Про роботу
Ким я мріяв стати в дитинстві? Хотів, щоб мене показували по телевізру.
Під час навчання в університеті працював 4 роки фотографом для франківських новинних сайтів і газет. За цей час якраз і “відбув” навчання. Дуже радий, що пішов таки працювати, бо, як мінімум, став відкритим і легко почав йти на контакт з людьми.
Про танці
Танці для мене зараз робота, але кожний раз коли мені за це платять гроші, я не розумію за що, адже танцювати мені лише в задоволення і я не відчуваю, що насправді працюю.
В моє життя танці прийшли через фільми. Пам`ятаю, коли я дивився якийсь фільм, схожий на «Крок в перед», і мені сподобався рух, який робив актор, то і собі повторював його перед дзеркалом.
Про проект «Танцюють всі»
“Танцюють всі” – це було щось недосяжне. Я завжди рівнявся на людей, які там були і розумів скільки вони вкладають туди сил. Коли зараз переглядаю відео свого першого виступу, чесно кажучи, не розумію, як я туди потрапив. За останні півтора роки мій рівень танців таки дуже виріс, тому я критично оцінюю соло, яке тоді танцював.
З проекту я “вилетів” ще в лагері, з п`яти днів був там лише два. Незважаючи на це, участь у «Танцюють всі» дала мені більше впевненості та натхнення працювати над собою.
Про долю
В долю я не вірю. Але вірю в те, що якщо ти йдеш до чогось до кінця, то обов`язково досягнеш успіху (поки що мене це не підводило).
Я ніколи не міг подумати, що опинюсь тут, де я зараз є, і що буду собі “натанцьовувати” на життя. Адже часто кажуть, що танцями не заробиш.
Я не марю «рожевими» мріями. Я – реаліст і розраховую завжди тільки себе.
Про успіх
Що таке успіх? Я ще не визначився зі значенням цього слова для мене. В кожного різні цінності в житті, тому й успіх для кожного інший. Мабуть, для мене успіх – це коли ти своєю справою робиш щось корисне для інших.
Я вважаю себе успішним, можливо, частково. Якби повністю був задоволений собою, то розлінився б і “всьо прапала!”
А досягти успіху просто – роби те, що потрібно і до кінця, бо, нажаль, за тебе це ніхто не зробить.
Про мотивацію
Мотивує мене, як правило, “копняк” від менеджера або музика
Якщо чекати мотивації, можна втратити важливий для себе час, тому стараюсь навіть якщо немає нічого, то просто робити те, що потрібно, бо ”завтра буде краще”.
А в моменти, коли все йде погано, з навушниками у вухах, з яких лунає улюблена музика, розставляю вже все по місцях і збираюсь «докупи».
Про Ice Cream Crew
Колектив у нас “свіжий”. У вересні нам виповнився лише рік, хоча ми всі знайомі вже дуже давно.
З Романом ми сусіди, вчились в одній школі, а згодом кілька років разом займалися танцями, де і познайомились з Наталею. Настю до себе в колектив вже взяли перед підписанням першого контракту і поїздкою у Китай.
Перша пропозиція поїхати працювати сюди надійшла від знайомого з сусіднього міста, але нічого не вийшло. Тоді я сам почав шукав вихід на менеджерів у Китаї.
Збирались ми сюди десь півроку – робили програму, шили костюми і ще мали купу всякого «геморою». Погодились працювати в Китаї всі дуже легко, причому, без явних гарантій, що тут все буде добре. Одразу потрапили до менеджера з “чорного списку”, але, дякувати Богу, все вирішилось і швидко знайшли нового.
В першу годину пошуку мали 3 пропозиції, але так щастить не всім. Маємо декілька знайомих з України, які відверто «попали».
Перший контракт ми підписали на 4 місяці, відпрацювали в Китаї кінець осені та зиму 2014 року, згодом повернулись додому на кілька місяців.
В Івано-Франківську відпочили, відкорегували програму, доробили нові номери та костюми. Повернулися до Китаю влітку і ще пробудемо тут близько півроку. Відео виступів можна подивитися ТУТ.
Після завершення контракту і повернення додому, швидше за все, кожен піде своєю дорогою. Не через те, що ми сваримося, чи в чомусь не сходимося. Навпаки, ми дуже дружньо і весело тут живемо і працюємо. Проте, дорога таки в кожного своя…
Про Китай
Гастролюємо країною багато, на даний момент об`їздили вже майже 20 міст. З тих, які найбільше запам`яталися – це Гонконг, Шеньжень, Ланчжоу і Ханджоу. Незважаючи на те, що ми вже облітали пів Китаю і вже тут другий раз, поки-що «Велику стіну» ще не відвідали, але це обов’язково у планах. 
Враження від Китаю у мене двоякі. По-перше, це успішна багата країна, в якій всього достатньо і всім на все вистачає. А, по-друге, це брудна і аморальна для нас культура. Тут ніхто тобі нічого не скаже, якщо ти харкнеш в метро чи будеш курити в маршрутці. Це особливо відчутно в маленьких містах (всього на декілька мільйонів), для Китаю це нормально.
Люди з якими ми тут працюємо, як правило, ближчі трішки до нас. Принаймні, інколи розмовляють англійською (бо із знанням англійсьої у всіх дууууже погано, переважно вона на рівні «хелоу» і все).
До “білих” тут особлива увага. Тобі обов`язково крикнуть “хелоу”, після цього скажуть декілька китайських слів і, обов’язково, спільна фотографія. Чесно кажучи, це вже дуже сильно дістало, бо коли хочеться спокою, завжди найдеться свій «хелоу», якому буде кортіти з тобою познайомитись і випити.
Їжа тут, звичайно, окрема тема. Але ми вже призвичаїлися до неї. Важко було тільки перший місяць, просто треба було вивчити кілька десятків китайських слів, щоб могти сказати, щоб не сипали у страву перцю більше, ніж рису. Проте, їда досить смачна. Ми коли сумуємо за борщем, то йдем в супермаркет за продуктами і мультиварка нам готує своє, рідне.
Про вчора, сьогодні, завтра
Останні дні були дуже важкі через Хеловін. Потрібно було за 5 днів поставити і вивчити 2 номера та підтанцовку зі співачкою. Сьогодні це все закінчилось – відбули. Завтра відсипаємось, відпочиваєм і знову працюємо за звичним графіком:)
Що відрізняє мене сьогоднішнього від вчорашнього і завтрашнього? Насправді, з кожним днем до мене приходить новий досвід і тут, з чужими людьми навколо, я відчуваю себе сильнішим і впевненішим.
Версія для друку
