На моє переконання, найдивовижніше творіння Бога — жінка. Вона — матір, берегиня і навіть воїн. Вона — універсальність, адже всі професії та різноманітні заняття жінки опанували й виконують не гірше за сильну стать.
Джозеф Конрад писав: «Бути жінкою дуже важко, хоча б тому, що здебільшого їй доводиться мати справу з чоловіками». Розповідь про трьох представниць прекрасної половини людства, котрі обрали для себе, на перший погляд, суто чоловічі професії — вони керують, рятують людей, ризикують життям, та все ж залишаються тендітними, ніжними та красивими.
Має команду справжніх чоловіків...
Маргарет Тетчер вважала, що «жінка, яка розуміє проблеми, котрі виникають при веденні господарства, може осягнути проблеми, які виникають при керуванні країною». Століттям раніше жінка у владі була нечуваним явищем. Проте такі жінки часто набагато успішніші за чоловіків, адже окрім розуму, вроди їм притаманні суто жіночі інтуїція та мудрість.
Моя перша героїня — голова Богородчанської РДА Лілія Концур, яка вміло підтримує затишок у своєму домі й водночас успішно керує районом, котрий входить до десятка найкращих на Прикарпатті.
Лілія Захарівна має в родині династію лікарів: матір, сестру, чоловіка, сина, доньку, і сама свого часу здобула медичний фах. До керівної посади працювала завідуючою санітарно-гігієнічним відділом Богородчанської районної санітарно-епідеміологічної служби. «Кардинальна зміна медичної діяльності відбулася спокійно, адже завжди відчувала підтримку сім’ї, передусім чоловіка. Тільки через це відважилась на такий крок і тепер не жалкую», — каже Лілія Концур. Також перед цим важливим рішенням радилася зі своєю матір’ю, яка застерігала доньку, що це важка робота, адже їй доведеться підтримувати сімейне багаття й очолювати районну адміністрацію.
А вона встигає все. «Жінка повинна так організувати свій робочий час, щоб усе зробити, але без підтримки рідних у мене б нічого не вийшло, а діти — Захар та Оля — вже дорослі, допомагають. Стараюся поєднувати домашні обов’язки з роботою так, щоб сім’я не відчувала браку моєї уваги», — веде далі Лілія Захарівна. Як кожна господиня, любить квіти, садить їх біля своєї хати і доглядає для того, щоб вони милували око й наповнювали все красою.
Велике значення в її житті займає пісня. Ліля Концур розповідає: «Я закінчила музичну школу з відзнакою. Прогнозували велике майбутнє, пропонували продовжувати навчатися музики, проте обрала медичну спеціальність. З роками любов до пісні не зникла, тепер співаю в колективі державних службовців «Ми українці», в якому зібралися люди, котрі відчувають та розуміють, що українська пісня об’єднує людей, згладжує гострі кути, що виникають у службовій діяльності».
Пані Лілія переконана, що коли відчуваєш у чомусь замилування, зокрема в пісні, яка робить життя цікавішим та мелодійнішим, то встигнути можна все.
Але як їй вдається бути водночас такою жіночною й керувати районом, здебільшого чоловіками? «Мені пощастило, тому що є команда справжніх чоловіків, які підтримують мене в усіх починаннях, прагненнях, допомагають втілювати в життя всі наші плани. Втім, у Богородчанському районі завжди велася мудра кадрова політика. Тут є справжні професіонали, на яких можна розраховувати, і через те район завжди на висоті», — каже Лілія Захарівна.
Основними якостями жінки-керівника, на думку голови Богородчанської РДА Лілії Концур, є людяність, совість, відповідальність. Її життєве кредо — робити людям добро, не чекаючи нічого натомість.
«Керую всім, окрім літака, потяга та пароплава»
Моя друга героїня — Марія Паснак, за фахом — вчитель української мови і літератури, а за сумісництвом — ще й водій місцевої служби таксі.
«Я працюю вихователем в обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей із сільської місцевості, маю 37 років педагогічного стажу. Уже два роки поєдную дві роботи. Машину воджу з 15 років, а права маю вже 34. Вмію керувати всім, окрім літака, потяга і пароплава. Коли взяла синові в кредит авто, то було трохи сутужно, сама запропонувала працювати з ним на пару, — він уже не перший рік таксував. Так ми і працюємо, наприклад, він — вночі, а я — вдень, чи навпаки», — розповідає вона.
«Я жінка дуже вперта, коли чогось хочу — обов’язково мушу досягти», — так каже про себе Марія Володимирівна. Бути водієм таксі — її юнацька мрія, яка стала реальністю. Вона єдина жінка на службі таксі, яка працює і вдень і вночі. Каже, що не боїться, бо «вчитель — то психолог, і тому я вмію знайти спільну мову з будь-якими людьми». Своїх пасажирів возить не лише в різні куточки Івано-Франківська, а й в інші міста — Коломию, Львів, Тернопіль, Чернівці. «Єдине, що одного разу побоялася до Києва їхати», — зізналася жінка.
Реакція пасажирів на жінку-водія різна, часто негативна. «Мені було дуже образливо, коли підходить чоловік, відчиняє дверцята і без єдиного слова зачиняє їх і йде до наступної машини. Було дуже боляче, адже воджу не гірше за чоловіків, навіть в екстремальних ситуаціях. Не раз бувало, що й обставини не такі, як треба, і вночі люди сядуть нетверезі, і платити не хочуть, проте я справляюсь», — розповідає Марія Володимирівна. А ось дівчата на дискотеку люблять їздити з нею, адже вміє створити своїм пасажиркам гарний настрій, «заразити» позитивом. «Приємно, коли люди хочуть їхати саме з тобою», — каже вона.
— Як ви поєднуєте два місця роботи ще й маєте домашні обов’язки? — запитую.
— Встигаю все, уже два роки вдова, то нас тільки двоє — я і 25-річний син Олександр. Тим паче і син у мене куховарить, пече хліб...
На думку Марії Паснак, робота таксиста не так важка, як напружена. «Працюючи вночі, ніколи не знаєш, прийдеш додому чи ні, дурників багато». Тому не дивно, що її девіз — ніколи не падати духом та Довженкове «вміти бачити зорі в калюжах». Та, незважаючи ні на що, любить роботу таксиста, втім, і професію вчителя вважає надзвичайною.
А загалом вчитель і таксистка пані Марія — стовідсотковий романтик: любить природу, пише вірші та виконує єдину настанову сина — завжди бути красивою за кермом.
Після темної ночі —лише світлий день
Помічник начальника Головного управління МНС України в Івано-Франківській області з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю Галина Омельчук — єдина жінка-підполковник у системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій на теренах області. Це звання отримала достроково за високі показники в роботі, а починала службу з рядової.
В дитинстві Галина Григорівна мріяла стати юристом. і її кар’єра таки починалася з суду. Познайомилася з майбутнім чоловіком — працівником пожежної охорони, вийшла заміж, народила сина Назара. Займалася вихованням дитини, згодом заочно закінчила «школу міліції», а потім — і Юридичний інститут ПНУ ім. В. Стефаника. «Бо чудово розуміла, що мені замало бути лише господинею, мій потенціал дозволяє досягти більшого, аніж просто варити смачні борщі. Сходинка за сходинкою почала йти до мети зреалізуватися в іншій іпостасі», — згадує Галина Омельчук. Своє нове професійне становлення Галина Григорівна почала диспетчером центрального пункту пожежного зв’язку рядовою внутрішньої служби... Відтоді минуло 16 років. Тепер підполковник служби цивільного захисту Галина Омельчук обіймає посаду, яка є своєрідною об’єднувальною ланкою між ЗМі, громадськістю і тією важливою діяльністю, яку проводить Головне управління МНС в області.
«Я готую експрес-інформації, прес-релізи, матеріали про події, що стосуються сфери діяльності МНС, тому доводиться виїжджати на місця подій, — розповідає Галина Григорівна. і продовжує: — До цього часу не можу змиритися із загибеллю людей через пожежі. Пригадую, як мені сказала одна старенька жіночка: «Цей вогонь — гірше злодія, бо злодій усе з хати не забере, а вогонь не вибирає».
Пані підполковник зізнається, що ніколи не забуде липневу повінь 2008 року, і розповідає, що під час ліквідації її наслідків не тільки побувала у потерпілих районах з відеокамерою, але й на човнах та гелікоптерах доставляла продукти першої необхідності, медикаменти і питну воду населенню у затоплені райони.
Галина Омельчук — також головний редактор щомісячного відомчого видання — газети «Лінія 101» та відповідальна за випуск передачі «Народна служба порятунку» на ОТБ «Галичина».
Пані Галина за гороскопом Терези, у неї добре розвинуте прагнення боротися за справедливість. Має поетичне замилування, підготувала до друку книжечку своїх віршів для дошкільнят про правила поведінки з вогнем під назвою «Діти, всім вам знати варто, що з вогнем погані жарти».
Має чимало нагород та грамот, серед них — медаль від міністра МНС Володимира Шандри «За активне висвітлення у ЗМІ дій МНС у надзвичайній ситуації».
Галина Григорівна переконана, що сучасна жінка не може бути щасливою, якщо не є реалізованою у професійній діяльності, а специфіка її служби вимагає сукупності жіночої інтуїції та чоловічого складу розуму.
У сім’ї відчуває велику підтримку та розуміння, адже її чоловік теж підполковник, щоправда, у відставці. «Вдома всі побутові проблеми ділимо на двох, кожен може замінити одне одного в будь-якій ситуації», — розповідає жінка.
В житті не можна бути спостерігачем, адже саме люди є його головними дійовими особами, переконана Галина Омельчук. Її основний девіз — життя, ти прекрасне, адже навіть після найтемнішої ночі настає ранок, отож потрібно радіти життю і йти вперед, незважаючи ні на що.
Версія для друку
