У Білогорщі легендарний генерал Роман Шухевич дав свій останній бій. На операцію на його знешкодження більшовицькі окупанти кинули понад 700 вишколених солдатів. Наказ був брати живим будь-якою ціною. Але Бог дарував командирові ласку піти у вічність, як годиться справжньому воїнові, прихопивши з собою кількох ворогів.
Навіть мертвого Шухевича неймовірно боялись. Його тіло після впізнання знищили, щоб і сліду на землі не залишилося. Не так давно один із виконавців ліквідації вже мертвого командира начебто показав місце над Збручем, де останки Шухевича спочатку спалили, а потім кинули в річку. Після проведених пошуків на тому місці справді було знайдено два фрагменти обгорілих людських останків, але чи належать вони командирові, досі невідомо. Люди, які пообіцяли провести експертизу, «залягли на дно» з невідомих причин.
Роман Шухевич — легендарна постать. Люди такої величі духу і такої мужності не надто часто приходять в цей світ, їхня поява символізує справжню унікальність епохи. А його епоха була і страшною, і величною водночас. На бій за своє право жити піднявся весь народ, століттями нищений і зневажений. і велика жертва мільйонів не була марною. Кров, пролита ріками, не зникла, кістки не зігнили. На тій крові народилися ми, а наша незалежність — це результат їхнього чину...
Нині можна по-різному оцінювати ті події, все залежить від окулярів, через які дивитися. Можна вишукувати помилки і гріхи там, де їх не було, віднаходити скалки в чужих очах і не визнавати цілих колод — у власних. Можна з піною на устах битися в істериці, живучи в полоні стереотипів. Та незаперечним залишається одне: такі люди, як Роман Шухевич, навіки вписали своє ім’я в золоту книгу української нації. Своїми вчинками і своєю смертю вони зробили максимум, що могли для свого народу і своєї землі. Бо що може бути величнішим, як загинути в боротьбі за рідну землю?!
Подобається це комусь чи ні, схвалюють це історики в Москві або у Варшаві, чи не схвалюють — це їхнє особисте горе. Але Шухевич — Герой України! Був ним і до підписання президентського указу, і залишиться ним навіки. Бо Великих Українців не визначають на шоу, вони народжуються з крові свого народу, живуть для нього і кладуть на його вівтар свою душу і тіло.
Лицар невмирущої УПА
60 років тому, 5 березня 1950-го, в селі Білогорщі поблизу Львова на полі битви з одвічним ворогом України — Москвою поліг Головний командир Української Повстанської Армії, голова проводу ОУН і генеральний секретар військових справ УГВР світлої пам’яті Роман Шухевич (генерал «Чупринка», «Тур»). В особі генерала Тараса Чупринки український визвольно-революційний рух втратив незрівнянного провідника, котрий зумів поєднати свій великий досвід і військові знання з підпільною боротьбою, створити новий, незнаний у світі й досі, метод визвольної боротьби.
За особливі заслуги в організації діяльності українських збройних сил і за мужність у боротьбі з ворогами постановою УГВР 9 лютого 1946 року полковник УПА Роман Шухевич був удостоєний генеральського чину, а згодом і найвищих нагород — Золотого Хреста і Золотого Хреста бойової заслуги 1-го класу.
Окремі загони УПА після закінчення Другої світової війни ще довго чинили опір московському режимові. Окупанти збилися з ніг у пошуках підпільної штаб-квартири Головнокомандувача. 5 березня 1950 року совєтська опергрупа оточила будинок у селі Білогорщі, де перебував генерал Тарас Чупринка, і у збройній сутичці з облавниками він загинув смертю хоробрих.
Вороги вбили його фізично, але духовно він досі серед нас, у серцях українського народу. Про це засвідчили, зокрема, торжества з нагоди 100-річчя від дня народження Романа Шухевича (липень 2007 року), а також присвоєння йому почесного звання «Герой України» (посмертно).
Версія для друку
