До 150-річчя від дня народження адмірала австро-угорського військового морського флоту Ярослава Окуневського
Ярослав Окуневський вийшов із вельми цікавого родинного переплетіння. По материнській лінії він походив з родини о. Івана Кобринського, пароха з Яворова, багатолітнього декана Косівського деканату. Мама — Ганна Кобринська мала сестру Емілію, яка була в заміжжі з відомим на Городенківщині парохом села Тишківців Зеноном Шухевичем, найстаршим вуйком генерала-командира УПА Романа Шухевича, і наймолодшого брата — Теофіла, одруженого з Наталією Озаркевич, відомою як письменниця Наталія Кобринська.
Молодші його брати — Гіллярій, громадський діяч Буковини, Атаназій — священик і лікар, батько Софії Морачевської-Окуневської, талановитої піаністки, яка першою із жінок Австро-Угорщини здобула вищу медичну освіту. І наймолодший — Кирило. Родина Окуневських дала світові відомого правника Теофіла Окуневського та відому піаністку, ученицю Миколи Лисенка — Ольгу.
Кар’єрне сходження Я. Окуневського почалось ще зі студентських часів. Здібного студента медика Віденського університету помітили військові і за домовленістю почали виплачувати високу стипендію. Товариство «Січ», навколо якого об’єднувалася віденська діаспора українців, набуло слави з обранням головою Ярослава Окуневського, який володів неабиякими організаторськими здібностями. Одночасно з головуванням у «Січі» Ярослав редагував журнал «Слов’янський альманах». За публікацію «Політичних пісень» Михайла Драгоманова журнал закрили. Під час навчання в університеті він підтримував тісні контакти з Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Михайлом Павликом. Жив волелюбними пориваннями свого народу.
Ставши військовим лікарем, Я. Окуневський дістав спрямування до військово-морського флоту й пов’язав свою долю з Адріатичним морем, де в м. Полі (істрія), був військово-морський штаб флоту Австро-Угорської імперії. Почалися військові мандри світами на кораблях. Для молодого аж надто цікавого лікаря це було відкриття нових світів і культур, відвідини різних країн, зустрічі з відомими людьми — від простолюдинів до королів та імператорів.
В Єгипті, наприклад, познайомився з уродженцем Тернопілля Йосипом Білинським — придворним аптекарем і лікарем хедива (короля) Єгипту, намісника султана Оттоманської імперії, який володів незліченними багатствами. З кожної країни привозив якусь пам’ятку. 1885 року в часописі «Діло» з’явився його перший художній нарис «Чорногора і чорногорці». З часом такі нариси почали друкуватися в журналі «Зоря», іншій періодиці, а також були видані книжками під назвою «Листи з чужини» (1898 та 1902 роки). Вони мали неймовірний успіх.
Ще в університеті познайомився з вродливою і багатою австрійською німкенею Отілією Міллер. Закоханий, бачив у ній лише все позитивне. У неї вдома дивувався, яким великим багатством володіють окремі люди, і в думках порівняв це із нажитим майном батьків у Яворові. З часом у них народилося дві донечки.
Основною справою для Окуневського була лікарська практика. Він повертав людям здоров’я. На далеких тихоокеанських водах врятував життя престолонаступникам Китаю та іспанії, за що був нагороджений китайським орденом Дракона та іспанським Хрестом Заслуги. Мав багато інших відзнак. Свої знання втілив у розробку медичних порадників і військово-медичного статуту австро-угорського флоту, який пізніше запозичили інші флоти світу, в тому числі й російський. Це було міжнародним визнанням доктора медицини.
В часи Західно-Української Народної Республіки на кошти Йосипа Білинського Я. Окуневський заснував і очолив Українську санітарну місію у Відні.
Відправив на галицький фронт кілька вагонів медикаментів, одягу і всякого військового спорядження. Коли УГА перейшла за Збруч, прийняв рішення оселитися в Городенці, де проживав його рідний брат Теофіл. Отіла відмовилася разом з дочками розділити подальшу долю з чоловіком, вважаючи, що провінційне містечко Городенка — не Відень.
Жив і працював у Городенці лікарем, мав намір продовжити розпочату покійним батьком справу з відкриття в Яворові санаторію. Не судилося. Великі його грошові заощадження у тодішній Галичині під Польщею знецінилися. Дуже переживав. Не зміг перенести душевного болю і покінчив з собою. Трагедія сталася 24 жовтня 1929 року на 70-му році життя. Трагічну смерть визначного лікаря оплакувало чи не все Покуття. Поховали його у фамільному гробі. Невдовзі поряд із ним поховали й Теофіла.
Версія для друку
