Днями в найбільшій залі Прикарпаття — на сцені облмуздрамтеатру — пройшло два концерти третьої української «Фабрики зірок». Проекту, успішна участь в якому, кажуть, є перепусткою в світ шоу-бізу. Переможцем української «Фабрики зірок» став латвієць Стас Шурінс. Волею глядачів України студент, пакувальник фенів, а за обдаруванням — композитор з Прибалтики, став кумиром української молоді. Напевно, то нормально, коли юні мають гідного кумира. Та для мене латвієць Стас вартий поваги тому, що він дав нам урок, як любити свою країну, як би це банально для когось не звучало. Устами фіналістки проекту Еріки з Червонограда на Львівщині Стас зізнався, що любить мову своєї країни і тому нині почав вивчати ще й українську. Вдвох вони заспівали пісню з репертуару Ніни Матвієнко «Квітка душа».
Мені, на жаль, не вдалося дізнатись у Стаса, як він реагував на те, що українська молодь на концерті викрикувала захоплення не своєю мовоюѕ Адже взяти автограф чи піднятися на сцену з квітами було нереально, бо «фабрикантів» охороняли по-дорослому, будівлю театру — по периметру, охоронці були і всередині будівлі на всіх поверхах, а школярів і дітвору ті ж охоронці час від часу посували від сцени углиб зали не надто красивими жестами. Несправедливо з огляду на те, що живуть вони якраз за рахунок тих, неповагу до кого демонструють. За наш із вами рахунок. Вартість квитків на концерти — зашкалювала, а ціна на зіркову атрибутику — листівки, плакати — для мене була незрозумілою, бо, погодьтеся, що 370 гривень за квиток у партері плюс 60 — за листівку із фото «фабрикантів», а за можливість побачити зірку зблизька і взяти автограф необхідно було віддати сотню, купивши спершу журнал і заповнивши анкетуѕДо речі, концерти туру «Фабрики зірок-3» у сусідньому Тернополі зустріли відкритий організований спротив. В Івано-Франківську, гадаю, також, правда, внутрішній. Однак вчитися поважати себе ніколи не пізно.
