4.3.1. Підпунктом 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат підприємства відносяться суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.
Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону до безнадійної заборгованості відноситься заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;
- прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна;
- фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення;
- фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Відповідними заходами зі стягнення боргу в контексті пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону, зокрема, є:
- звернення до виконавчої служби з заявою про стягнення заборгованості, визнаною судом;
- вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості;
- застосування процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до законодавства тощо.
Статтею 6 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок пред'явлення претензії підприємствами та організаціями, при порушенні їх майнових прав і законних інтересів.
Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушенням цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою прав про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Враховуючи вищевикладене, неодноразове направлення претензій та подання позову до суду не є заходом по стягненню заборгованості, а є лише - заходом врегулювання спору.
Тобто звернення до суду або неодноразове направлення претензій не є достатньою підставою для застосування пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону.
У разі, якщо у підприємства рахується дебіторська заборгованість, визнана судом, та по якій є повідомлення державного виконавця про неможливість виконання рішення, то після закінчення терміну позовної давності з моменту визнання судом заборгованості або після банкрутства чи ліквідації боржника така заборгованість відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону є безнадійною і відповідно до пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону така заборгованість відноситься до складу валових витрат у частині, що не була віднесена до валових витрат раніше.9
Версія для друку
